Музей Дзиндри - марсіанські хроніки

Львів традиційно дивує туристів та гостей міста, але  часом дарує несподівані враження навіть корінним львів’янам, яких вже не так просто чимось вразити. Такою приємною несподіванкою може стати відвідання музею модерної скульптури Михайла Дзиндри у Брюховичах. Його експозиція складається з майже тисячі абстрактних, символічних, ні на що не схожих скульптур. Кожну з них можна довго роздивлятись та по-різному трактувати, захоплюючись  неземною гармонійністю форм та ліній. 

 У музеї працює лише одна людина – пані Софія, вона власноруч складає каталог робіт Михайла Дзиндри, доглядає за територією, проводить екскурсії  та розповідає про життя та  світогляд митця за чашкою трав’яного чаю. «Я закриваю очі і сиджу у тиші. На скронях моїх повік я рисую форми, з порожнечі витворюю лінії, колір, простір» – говорив про власну творчість Михайло Дзиндра.  Для огляду робіт потрібно не менше кількох годин, кожна із скульптур інтригує, заворожує, перевертає звичні уявлення про світ. Дзиндра прагнув будувати нове: не повторювати контури природи, наслідуючи її, а вийти за межі можливого, стати Творцем.  Йому вдалося: нехай не за тиждень, а за багато років праці,  створити власний світ  зі своїми законами, формами та ідеалами краси, з якими можна погоджуватись чи сперечатись, але чи є сенс піддавати під сумнів світобудову, відмінну від нашої? Краще споглядати, думати та спробувати відчути пульсацію життя у його роботах.

Про існування цього музею, захованого у сосновому лісі на околиці міста, знає небагато людей:  переважно це творча  молодь,  художники, журналісти, мистецтвознавці. Це й не дивно, адже музей, відкритий у 2005 році власним коштом та зусиллями Михайла Дзиндри, майже не популяризується та навіть у спеціалізованих туристичних буклетах та путівниках трапляється рідко.

Проблема, як завжди полягає у фінансуванні: держава долею музею мало опікується, спонсори теж не поспішають на допомогу.  Та й сам скульптор за життя фінансовими питаннями мало цікавився, вважаючи, що художник не має ставити за мету отримання прибутку. «Мозок – то є цікава річ, мозок треба будувати. Не треба думати про ковбасу, а треба думати про щось, про всесвіт, про життя...» – казав митець.  Тож, сьогодні музей отримує підтримку самих ентузіастів. До прикладу, завдяки студентській ініціативній групі ЛНУ Франка та допомозі міської ради було встановлено кілька вказівників до музею у самих Брюховичах. Молода київська режисерка Наталія Ільчук кілька років тому зняла документальний фільм-експеримент про творчість скульптора (знову ж таки відомий лише у вузькому колі людей).  Звичайно, цього недостатньо, тому складається парадоксальна ситуація:  музей, що володіє унікальними творами мистецтва, практично невідомий широкій публіці і залишається для людей у сучасному культурному просторі радше екзотикою, хоча сьогодні вже сформувалась певна цільова аудиторія зацікавлених людей, адже стиль авангарду та модерну незмінно популярний у молодіжному середовищі, сьогодні стає одним з найперспективніших для розвитку у світі. Отже, відвідання музею могло би стати родзинкою для туристів, здивувати навіть вибагливих іноземних відвідувачів та презентувати українське авангардне мистецтво на міжнародному рівні.