Алісоманія (варіації)

Моєю улюбленою книгою ніколи не була «Аліса в країні чудес». Прочитавши її в 8 чи 9 років, я кілька місяців бачив кошмари, де труляля і траляля танцювали навколо мене, поки чеширський кіт, посміхаючись, відрубував мені голову. У дорослих кошмарах все одно був присмак чогось керолівського.

У літаку мені стало погано: я не спав перед тим три ночі, я випив зайвого. «Зайве» розносила стюардеса з пластмасовою посмішкою на пластмасових губах. Прикривши очі, я задрімав, і почав дивитись сон, там стюардеса принесла мені піднос на якому була кава і цигарка  . Напис "Викури мене!" не викликав довіри – хіба у літаках можна курити? Тим часом дівчина поставила піднос і пішла крутячи хвостом. Хвіст був справжній, трохи огидний, вона збирала ним пустий посуд і складала на свій візочок. Я припалив цигарку,  зробив ковток кави і мало не вдавився.

-Що з вами? –запитав мене мій сусід зправа, вигулькнувши з клубів диму. На вигляд він був, як жаба. Мабуть тому що й був жабою.
-Кава така міцна… – відповів я йому, заледве віддихуючись.
-О, потрібно більше часу приділяти фізкультурі, якщо якась там кава міцніша за вас. – повчально відповів мій сусід. В руках замість поклажі він мав мішок, який безуспішно намагався розв’язати поки я пив каву.
-У вас гострий язик – зауважив я на це.
-І справді… — Чого ж одразу не подумав – загадково відповів він і наступної миті висолопив язик та перерізав ним мотузку.
-А що це у вас? – поцікавитвся я
— Нічого особливого… Звичайнісінький кіт у мішку… Купив недорого.
-Вибачте, я не замовляв кави! – крикнув я вслід стюардесі.
-Пізно, ви вже надпили- байдуже відповіла вона. -Плакали ваші грошики –додала  жаба.
І справді не пройшло й хвилини, як я почув невиразне рюмсання. Витягнувши із рюкзака гаманець, я побачив, що мої сотки і п’ятдесятки, сковороди і шевченки плачуть, – і сльози течуть по їх паперовим обличчям. Мій сусід діловито  лизнув одну з них і запевнив мене, що вони гіркі. Тим часом кіт виліз із мішка і подався десь між крісел.
-О, мені здається між нами пробігла кішка… — напружено мовила жаба.
-Так… – розгублено погодився я
-От більше і не говоріть до мене! – просичав сусід
Я мовчки відкинувся в кріслі, відчуваючи себе обдуреним. Я ж нічого не робив… Та кішка сама пробігла! Хоча, з іншого боку — це ж я сказав йому про язик… От і думай тепер хто винен
Тим часом жаба дістала точилку і почала точити зуби. Мені це здалося лиховісним. Я відкривав і закривав очі, намагаючись визначити чи реальна моя галюцінація. Зрештою я вирішив запитати. Завжди краще бути чесним.

-Скажіть будь-ласка, звернувся я до сусіда, – Ви мені ввижаєтесь?

-Ну ось і ще! – пирхнув він зневажливо, – думаєш ти така велика шишка?

Я обережно обмацав себе і з полегшенням відповів:

-Ні,  я не шишка... Я... Я... НІ! Цього не може бути... я був у розпачі, – Здається я жолудь! – моє тіло було гладеньким і деревянистим, а зверху я намацав шапочку.

Ну от власне! Лежіть мовчки як належиться!