Мотузка

"Мотузка". Невідомо звідки в головах людей взялась та назва, чому наприклад не більш приземлене і чесне "верьовка"? Це ж все таки  не презентація.  Ну та,  для виставки якогось модного художника -  чудова назва. Але ж це базар. Базар проходив практично через усі будинки мікрорайону, такого базару не було більше нігде у місці, може й у світі, але люди цим не надто переймались, бо нікуди за межі цього району старалися не виходити. А навіщо якщо й тут можна все купити? Пошта, ЖЕК і перукарня теж поруч,  банк навіть є...
Мотузка була програмовано-броунівським утворенням. Тобто базар був завжди, навіть на різдво чи стрітення , чи пізнім вечором -  тоненька смужка, майже невидима лінія, виднілася серед будинків горбатою чорною мотузкою, але де вона пройде кожного наступного дня визначити було майже неможливо.

У кращі часи, розказували старі, на Мотузці можна було купити усе ( не як у супермаркеті, а в буквальному сенсі все). Ніхто не каже про велосипеди, моркву чи ковдру: звичайно усе це там було (Як і можливість обміняти моркву на ковдру, а ковдру на велосипед).  Та зараз кажуть старші – то є не те... От колись баба Ксеня на Мотузці купила в Гані чоловіка. Дорого на ті часи – мусила віддати мішок картоплі, дві пухові подушки, макогон і все волосся відрізати. (Ганя з нього собі зробила шиньйон і не могла ним натішитись). А то ше й було за війни, а зараз що? Війна давно скінчилась, але доброго чоловіка не купиш:  не та Мотузка вже. Хоч Ксеня потім  бідкалась: чоловік трапився підпсутий вже і не пройшло й двадцяти років як помер. Але і хату помалював і меблі сам  зробив і діток. Ксеня могла потім купити іншого, але коли їй про те казали, то лише починала порпатися в картоплі, роблячи вигляд, що перебирає її.

А шо там її перебирати як усі знають шо картопля у Ксені гнила? Та але ж буває що й гнила картопля потрібна.  То ж і чоловік гнилий був, все кашляв, кашляв, ніби спеціально. Він і після смерті ще покашлював. Хоронили – вся Мотузка прийшла.  Стільки людей ще ні один похорон в районі не бачив. Мабуть тому, що більше й не було (люди з Мотузки чогось не мали звички вмирати). Роман продав Ксені чоловікові  на похорон усіх  кролів, вона  їх  нафарширували морквою, бо виміняла всю свою картоплю на моркву, а ліжко на труну. Дочка однаково не дозволяла їй на ньому спати, бо казала що тато для неї замолодий, і спала з ним сама на ліжку, а мамі стелила на лавці. Дочка Ксені ніколи не приходила на мотузку, а Ксеня її ніколи не силувала і ніколи не казала, що купила тата там. Але вона сама здогадувалась мабуть, бо чого б ще у ночі викидала на смітник Ксеніну картоплю? Зранку Ксеня збирала її, Надя з Романом інколи помагали їй і  всі  йшли на базар.

Надя мала хустки і пиріжки. Всі на мотузці були в однакових яскравих хустках і їли Надіні пиріжки з капустою, і з яйцем та цибулькою. За зароблені гроші Надя купувала інші хустки, а ше капусту, яйця і цибулю з мукою. Ніхто не бачив щоб вона купувала щось інше. Але  ніхто й не хтів ніяких інших пиріжків.

Дарка заробляла на Мотузці добре, хоч мала всього двох постійних покупців. Дарка дуже сильно кохала, та була німа, і та як не мала як про те сказати (навіть собі), то кохання сипалось їй через ніс, вуха  й очі золотим порохом. Дарка часто плакала і мала червоні як в Романових кролів очі, бо порох сильно пік їй. Вона одразу ж збирала  його в мішечки і складала на продаж. Ще в Дарки росли крила, які вона щоранку обрізала і продавала.  Їх купували мами своїм дітям на різні виступи у садочок і в школу, також, потім їх  можна було засмажити і з’їсти.

 Роман купував в Дарки мішечки і носив у кишені сорочки, бо вони помагала йому на серце. Часом посипав ним кролів, яких мали забити. Кролі не продавались будь-кому і вибирали покупців самостійно.

Ближче до травня Дарка відрощувала крила, і на літо летіла десь в краї де було холодно і можна було плакати досхочу. На осінь поверталася і продавала мішки з піском ювеліру, який використовував його у майстерні і перепродував кудись далі для виробництва пісочних годинників.